Украинский учебник истории для младших классов RU-UA

Примерно таким будет описание событий последнего года в украинском учебнике истории для младших школьников.

В Гордой Стране, на широких полях стоял хутор, на котором жил Поросенок Петр, и держали хутор Отец Семьи и Сын Семьи. А Поросенок Петр с другими поросятами прыгал да баловался.
Вот однажды — дело к вечеру — выполз Поросенок Петр на улицу. Смотрит он — небо ясное, ветер теплый. И все бы хорошо, да что-то нехорошо. Слышится Поросенку, будто то ли что-то гремит, то ли что-то стучит. Ушел Поросенок Петр спать. Но не спится ему — ну, никак не засыпается.
Вдруг слышит он на улице топот и стук. Глянул Поросенок Петр, и видит он: прискакал на черной козе всадник.
— Эй, вставайте! — крикнул всадник. — Пришла беда, откуда не ждали. Из-за Черных Гор напали на нас Газонефтяные Ватники...

У Гордій Країні, на широких полях стояв хутір, на якому жив Порося Петро, і тримали хутір Батько Родини і Син Родини...>>>

Хотят они заселить нашу Гордую Страну китайцами, чтобы китайцы покупали у них больше газа и нефти, а взамен шили им ватники.
Так сказал эти тревожные слова всадник и умчался на черной козе прочь. А Отец Семьи подошел к стене, снял винтовку, закинул сумку и надел патронташ и ушел на войну..
Лег Поросенок Петр к ночи спать. Вдруг слышит он на улице топот и стук.
Выглянул: стоит у окна тот же всадник. Только коза худая да засранная, а сабля погнутая.
Эй, вставайте! — крикнул всадник. — Было полбеды, а теперь кругом беда. Много Газонефтяных Ватников, да мало наших. В поле пули тучами, по отрядам снаряды тысячами. Эй, вставайте, давайте подмогу!
Встал тогда Сын Семьи и ушел на войну.

День проходит, два проходит. Сидит Поросенок Петр у трубы на крыше, и видит он, что скачет издалека черная коза без всадника.
Доскакала коза и закричала:
— Эй, вставайте! И снаряды есть, да стрелки побиты. И винтовки есть, да бойцов мало. И помощь близка, да силы нету. Эй, вставайте, кто еще остался! Только бы нам ночь простоять да день продержаться.
Глянул Поросенок Петр на улицу: пустая улица. Не хлопают ставни, не скрипят ворота — некому вставать. И отцы ушли, и сыновья ушли — никого не осталось.
Прибежал тогда Поросенок Петр в хлев и громко-громко крикнул:
— Эй же, вы, поросята! Или нам, хрюшкам, только играть да в грязи валяться? Или нам, поросятам, сидеть дожидаться, чтоб Ватники пришли и съели нас с кетчупом и горчицей?

Как услышали такие слова поросята, как захрюкали они на все голоса! Кто в дверь выбегает, кто в окно вылезает, кто через плетень скачет.
Выбрали они Поросенка Петра своим президентом и решили идти на подмогу.
Лишь один Хрюш-Плохиш сам захотел стать Газонефтяным Ватником. Но такой был хитрый этот Хрюш-Плохиш, что никому ничего не сказал, а помчался вместе со всеми, как будто бы на подмогу.
Бьются поросята от темной ночи до светлой зари. Лишь один Хрюш-Плохиш не бьется, а все ходит да высматривает, как бы Газонефтяным Ватникам помочь. И видит Хрюш-Плохиш, что лежит за горкой громада ящиков, а спрятаны в тех ящиках черные бомбы, белые снаряды да желтые патроны.
"Эге, — подумал Хрюш-Плохиш, — вот это мне и нужно".

Вдруг Ватники видят: вылезает из-за кустов Хрюш-Плохиш и прямо к ним.
— Радуйтесь! — кричит он им. — Это все я, Хрюш-Плохиш, сделал. Я дров нарубил, я сена натащил, и зажег я все ящики с черными бомбами, с белыми снарядами да с желтыми патронами. То-то сейчас грохнет!
Обрадовались тогда Газонефтяные Ватники, записали поскорее Хрюша-Плохиша в свою Вату и дали ему баллон газа и ведро бензина.
Сидит Хрюш-Плохиш, бензин жрет и радуется.
Вдруг как взорвались зажженные ящики! И так грохнуло, будто бы тысячи громов в одном месте ударили и тысячи молний из одной тучи сверкнули.
— Измена! — крикнул Поросенок Петр.
Но тут из-за дыма и огня налетела Вата, и схватила, и скрутила она Поросенка Петра

Заковали Поросенка в тяжелые цепи. Посадили Поросенка в каменную башню.
И сказали Газонефтяные Ватники:
— Расскажи, Поросенок Петр, вашу Военную Тайну. Отчего, Поросенок, чем быстрее разваливается в вашей Гордой Стране экономика, чем больше бардака, коррупции и беспредела, тем больше вы скачете и тем громче кричите: «Героям слава!» Нет ли, Поросенок, у Гордой Страны военного секрета? Расскажи нам секрет.
Рассмеялся Поросенок им в лицо.
— Есть, — говорит он, — могучий секрет у Гордой Страны. Но я вам, Ватникам, ничего не скажу, а самим вам, проклятым, и ввек не догадаться.
Расстроились Газонефтяные Ватники и сказали:
- Ну, тогда мы тебя съедим.
Расстелили они на поле ватник, разлили по стаканам самогон, достали КОТЕЛ, вилки, горчицу и кетчуп и занесли уже над беднягой огромный кухонный тесак…

Но… видели ли вы, ребята, бурю? Как громы, загремели боевые орудия. Как молнии, засверкали огненные взрывы. Как ветры, ворвались конные отряды, и, как тучи, пронеслись блакитно-желтые знамена. Это так наступала доблестная украинская армия.
И в страхе бежали Газонефтяные Ватники, бросив самогон, вилки, горчицу и кетчуп и громко проклиная Гордую Страну с ее удивительным народом, с ее непобедимой армией и с ее неразгаданной Военной Тайной.
Встал Поросенок Петр, отряхнулся, собрал вокруг себя других поросят и открыл им Военную Тайну.

И зовется эта тайна– СВИДОМОСТЬ, а враги подло называют ее – «болезнь отсутствия мозга».

А Поросенку Петру при жизни отлили и поставили памятник из чистого золота.
Пройдут со свастикой правосеки— привет Поросенку!
Пробегут голышом гомосеки — привет Поросенку!
Проедет обкуренный «Автомайдан» - привет Поросенку!
А проскачут кузнечиками ультрасы — салют Поросенку!

---------------------------------------------------------------------------

У Гордій Країні, на широких полях стояв хутір, на якому жив Порося Петро, і тримали хутір Батько Родини і Син Родини. А Порося Петро з іншими поросятами стрибав так бавився.
Ось одного разу - справа до вечора - виповз Порося Петро на вулицю. Дивиться він - небо ясне, вітер теплий. І все б добре, та щось недобре. Чується Поросяті, ніби то щось гримить, то щось стукає. Пішов Порося Петро спати. Але не спиться йому - ну, ніяк не засипається.
Раптом чує він на вулиці тупіт, і стукіт. Глянув Порося Петро, і бачить він: прискакав на чорній козі вершник.
- Гей, вставайте! - крикнув вершник. - Прийшла біда, звідки не чекали. З-за Чорних Гір напали на нас Газонафтові Ватники. Хочуть вони заселити нашу Горду Країну китайцями, щоб китайці купували у них більше газу і нафти, а натомість шили їм ватники.
Так сказав ці тривожні слова вершник і помчав на чорній козі геть. А Батько Родини підійшов до стіни, зняв гвинтівку, закинув сумку і надів патронташ і пішов на війну.
Ліг Порося Петро до ночі спати. Раптом чує він на вулиці тупіт, і стукіт.
Виглянув: стоїть біля вікна той самий вершник. Тільки коза худа та засранная, а шабля погнута.
Гей, вставайте! - крикнув вершник. - Було півбіди, а тепер кругом біда. Багато Газонафтових Ватников, так мало наших. У полі кулі хмарами, по загонах снаряди тисячами. Гей, вставайте, давайте підмогу!
Встав тоді Син Сім?ї і пішов на війну.
День проходить, проходить два. Сидить Порося Петро у труби на даху, і бачить він, що скаче здалеку чорна коза без вершника.
Доскакала коза і закричала:
- Гей, вставайте! І снаряди є, так стрілки побиті. І гвинтівки є, так бійців мало. І допомога близька, та сили нема. Гей, вставайте, хто ще залишився! Тільки б нам ніч простояти та день протриматися.
Глянув Порося Петро на вулицю: порожня вулиця. Не грюкають віконниці, не скриплять ворота - нікому вставати. І батьки пішли, і сини пішли - нікого не залишилося.
Прибіг тоді Порося Петро у хлів і голосно-голосно крикнув:
- Гей, ви, поросята! Чи нам, свинкам, тільки грати так валятися в бруді? Чи нам, поросятам, сидіти чекати, щоб Ватники прийшли і з?їли нас з кетчупом і гірчицею?
Як почули такі слова поросята, як захрюкали вони на всі голоси! Хто в двері вибігає, хто в вікно вилазить, хто через тин скаче.
Вибрали вони Порося Петра своїм президентом і вирішили йти на підмогу.
Лише один Хрюш-Поганець сам захотів стати Газонафтовою Ватником. Але такий був хитрий цей Хрюш-Поганець, що нікому нічого не сказав, а помчав разом з усіма, ніби на підмогу.
Б?ються поросята від темної ночі до світлої зорі. Лише один Хрюш-Поганець не б?ється, а все ходить та шукає, як би Газонафтовою Ватникам допомогти. І бачить Хрюш-Поганець, що лежить за гіркою громада ящиків, а заховані в тих ящиках чорні бомби, білі снаряди та жовті патрони.
"Еге, - подумав Хрюш-Поганець, - ось це мені й треба"
Раптом Ватники бачать: вилазить з-за кущів Хрюш-Поганець і прямо до них.
- Радійте! - кричить він їм. - Це все я, Хрюш-Поганець, зробив. Я дров нарубав, я сіна натащил, і запалив я всі ящики з чорними бомбами, з білими снарядами та з жовтими патронами. То-то зараз гримне!
Зраділи тоді Газонафтові Ватники, записали скоріше Хрюша-Поганця у свою Вату і дали йому балон газу і відро бензину.
Сидить Хрюш-Поганець, бензин жере і радіє.
Раптом вибухнули запалені ящики! І так гримнуло, ніби тисячі громов в одному місці вдарили і тисячі блискавок з однієї хмари блиснули.
- Зрада! - крикнув Порося Петро.
Але тут з-за диму і вогню налетіла Вата, і схопила, і скрутила вона Порося Петра

Закували Порося в важкі ланцюги. Посадили Порося в кам?яну вежу.
І сказали Газонафтові Ватники:
- Розкажи, Порося Петро, вашу Військову Таємницю. Чому, Порося, чим швидше розвалюється у вашій Гордій Країні економіка, чим більше безладу, корупції та свавілля, тим більше ви скачете і тим голосніше кричіть: «Героям слава!» Немає, Порося, у Гордої Країни військового секрету? Розкажи нам секрет.
Розсміявся Порося їм в обличчя.
- Є, - каже він, - могутній секрет у Гордої Країни. Але я вам, Ватникам, нічого не скажу, а самим вам, проклятим, і повік не здогадатися.
Засмутилися Газонафтові Ватники і сказали:
- Ну тоді ми тебе з?їмо.
Вони розстелили на полі ватник, розлили по склянках самогон, дістали КОТЕЛ, вилки, гірчицю і кетчуп і занесли вже над бідолахою величезний кухонний тесак...
Але... чи бачили ви, хлопці, бурю? Як громи, загриміли бойові знаряддя. Як блискавки, що спалахували вогненні вибухи. Як вітри, увірвалися кінні загони, і, як хмари, пронеслися блакитно-жовті прапори. Це так наступала доблесна українська армія.
І в страху тікали Газонафтові Ватники, кинувши самогон, вилки, гірчицю і кетчуп і голосно проклинаючи Горду Країну з її дивним народом, з її непереможною армією і з її нерозгаданою Військовою Таємницею.
Встав Порося Петро, обтрусився, зібрав навколо себе інших поросят і відкрив їм Військову Таємницю.

І зветься ця таємниця - СВИДОМОСТЬ, а вороги підло називають її - «хвороба відсутності мозку».

А Поросяті Петру за життя відлили й поставили пам?ятник з чистого золота.
Пройдуть зі свастикою правосеки - привіт Поросяті!
Пробіжать голяка гомосеки - привіт Поросяті!
Проїде обкурений «Автомайдан» - привіт Поросяті!
А проскачут кониками ультраси - салют Поросяті!»

Источник: anna-news.info